InWhite – у весільній сукні під руку з принцем.

Хоча гурт InWhite існує лише півроку, журнал «Афіша» вже встиг назвати Юлю Крюкову однією з 25-ти найкращих юних співачок в Росії та за її межами.

Дуже поважаю таке видання, як "Афіша", тож його увага, тим більше виражена таким чином, мені лестить. Але не більше. Я оцінюю себе адекватно й знаю, що в мене, як і в будь-якої нормальної людини, є свої плюси та мінуси. У тому числі й у професійному плані. А зіркою, якщо вже на те пішло, я себе відчувала завжди.

Сцена має властивість змінювати людей. На сцені ти можеш зробити багато чого з того, що, можливо, ніколи не зробиш в житті. Хоч як би це не відбувалося - завдяки театру, музиці, танцям… Купа позитивних емоцій від того, що людям подобається те, що ти робиш. Тільки уяви: ти займаєшся улюбленою справою й одночасно даруєш людям естетичне задоволення. Це просто прекрасно! Коли результат твоєї діяльності дарує щастя всім – і тобі, й глядачам, слухачам.

Я співаю та пишу пісні з дитинства, свого часу була навіть солісткою в шкільному хорі. З дитинства ж і танцюю. Спочатку - народні танці, потім – сучасний балет. Ще була тривала історія з трупою сучасного танцю «Kannon Dance». На якийсь час танці поглинули мене всю: я працювала в трупі, викладала танці, багато гастролювала з «Kannon Dance».  Декілька разів ми займали призові місця на конкурсах молодих хореографів у Німеччині. Виступали також у Чехії, Польщі, Фінляндії, США. До речі, до Штатів ми їздили досить часто, постійно виступали там, викладали та вчилися самі. Нас завжди дуже добре приймали, аплодували стоячи, а студенти ставилися з повагою, навіть не зважаючи на наш вік – нам тоді було по 18-19 років.

Втім, настав момент, коли я зрозуміла, що мені час якось розвиватися далі.

Велику роль відіграло спілкування з музикантами. Одного разу один з моїх друзів, Вова Єрін, почув, як я співаю, та запропонував спробувати записатись у студії. Ось так і з’явився перший запис...потім і перша група...а потім InWhite. 

Я люблю білий колір!

Взагалі, з назвою гурту вийшла цікава історія. Почалося все з шаленого бажання моєї тітки видати мене заміж та з її постійних питань із серії: "Юлю, ну коли ми вже побачимо тебе в білій сукні та під ручку з принцем?". Думаю, така масова психологічна атака з боку родичів знайома кожному. Я завжди відповідала, що ситуація з принцами зараз напружена, а в тому, що стосується білого - питань немає. Подаруйте мені красиву сукню, а я буду хоч щодня в ній дефілювати. 

Через певний час мені наснився дивний сон. Прямо як Менделєєву! Мені наснилося, ніби я стою на сцені у весільному вбранні, а переді мною – величезний натовп. І весь цей натовп щось кричить, скандує. Через деякий час я починаю розуміти, що вони кричать: "In white, In white!". Зранку я й гадки не мала, що все це означає. А близько середини дня раптом зрозуміла, до чого був цей сон. І от коли ми з Демуром, нашим клавішніком, зустрілися вже в контексті спільної роботи, й він запитав у мене, як називатиметься група, я впевнено відповіла йому - InWhite.

Не сильно знаюся на визначенні музичних стилів. Якщо критики говорять, що InWhite - це інді-поп, значить, інді-поп. Критики на те й існують, аби визначати стилі. За що ж іще їм платити гроші?

А я, я просто люблю музику. Музику як таку. У що вона одягнена вже не має для мене значення.

Звичайно ж, наші з Демуром спільні музичні смаки та погляди впливають на творчість InWhite. Ми робимо свою музику такою, якою хочемо її робити, і особливо не конфліктуємо з приводу того чи іншого звучання. У цьому сенсі у нас гармонія.

Інколи слухаю композиції InWhite. Втім, є й такі пісні, які я вважаю за краще не переслуховувати після запису. Хоча, це все залежить від настрою.

Люблю слухати наші пісні на концертах. Мікрофон мені в цьому аніскілечки не заважає! На репетиціях часом буває так, що я на стільки заслуховувалась музикою, що забуваю співати.

На початку грудня InWhite їде в невеликий гастрольний тур. Спочатку – Пітер. Там ми відіграємо наш перший концерт для пітерської публіки. Дуже цікаво, як моє рідне місто сприйме InWhite.

А потім через Москву відразу ж до Києва.

До речі, важко пригадати хоч один наш концерт за все наше гастрольне життя, який пройшов би в такій дружній атмосфері, як концерт 1 серпня в Києві. Люди дуже позитивні, відкриті й готові сприймати музику. Взагалі, Київ для мене – це місто, в якому музика займає панівне положення. Здається, тут навіть повітря насичене музикою!

Приємно було дізнатися, що ВКонтакте запрошення на наш другий київський концерт прийняло близько п’ятисот людей.

Люблю прогулюватися бульваром Шевченка. Коли я вперше була в Києві, на цьому бульварі я пережила просто неймовірну нічну прогулянку: було літо, йшов сильний дощ, я вимокла до нитки. Приблизно тієї дощової літньої ночі я й закохалася в Київ. Якось так чітко зрозуміла й навіть дещо пожалкувала, що більше ніде й ніколи так не прогулюватимусь.

Ще мені подобається на Арсенальній, там, де високо над Дніпром і такий гарний краєвид, видно інший берег. Це десь поруч із Лаврою.

Хрещатик? Навіть не знаю. Мені здається, там треба гуляти з компанією. А для того, щоб побути на одинці зі своїми думками, я краще поїду на Золоті ворота чи Велику Житомирську. Золоті ворота – там, де від метро по вулиці Володимирській до початку Андріївського узвозу.

Андріївський теж люблю. Але не часто! Там така чарівна атмосфера: змішано до купи безліч культур, еклектика та безліч приємних серцю дрібниць.

Ну а б’є всі рекорди – Поділ. Це теж така особлива місцевість. Там треба бувати в особливому настрої. Такому роздумувально-спостережливому, вичікувально-уважному. Мені здається, що якби я жила в Києві, то щодня гуляла б саме на Подолі. Там багато всього цікавого та приємного. Все навіть і не згадаєш одразу. А ще мені здається, що принца можна зустріти саме на Подолі. 

Є декілька пісень, які були написані в Києві або присвячені декому з людей, які мешкають у Києві. Це місто впливає на мене абсолютно магічно та сильно надихає. Сподіваюся, моє кохання до Києва взаємне.

А ще я закохана в Крим. За діапазоном можливостей і краси Крим перекриває для мене багато чого, до цього часу баченого. Влітку ми з нашим режисером Анною Гердой два тижні подорожували півостровом від Азова до Євпаторії. Кадри з цієї подорожі увійшли до кліпу на пісню «Closer».

Економічна криза на InWhite ніяк не вплинула. Саме початківцям особливо хвилюватись не треба. Адже постраждають від кризи саме "зірки", в яких уже випущені альбоми, намічені тури й так далі, і яким потрібно якось відбивати вкладені в них гроші. InWhite існує сам по собі, в нас ніхто нічого не вкладає...поки що...:)  Криза, безсумнівно, може ускладнити запис нашого першого альбому, але особисто я цього не сильно жахаюся. Ми молоді - і це наша перевага. До того ж, кризи рано чи пізно минають.

Матеріалу вже напрацьовано навіть більше, ніж на альбом. Зараз вичікуємо, видивляємося й визначаємо, з ким і як ми хотіли би над ним працювати. З приводу лейбла - це дуже складне питання, адже на даний момент у Москві та в Росії загалом я практично не бачу лейбла, з яким би хотіла співпрацювати. Саме співпрацювати, а не продати їм свій альбом і забути. Це непросте завдання.

До продюсерів я ставлюся нейтрально. Але в мене завжди є одна-єдина вимога: я хочу, щоб робота артист-продюсер ішла в тандемі, щоб ніхто нікому не заважав, і кожен займався своєю справою в ім’я спільної мети. Такі продюсери є, і я їх знаю, але їх, на жаль, одиниці.

InWhite співпрацює з Аліною Власовою. До нас ця дівчина займалася групою Esthetic Education. Наша співпраця триває лише місяць, але ми вже відчуваємо певні переваги. Адже з людиною, яка добре орієнтується в шоу-бізнесі, має певні зв’язки та знання, почуваєшся значно впевненіше.

Мені казково пощастило з музикантами! З Демуром ми знайомі трохи більше року, але відразу ж знайшли контакт і купу спільних точок зіткнення. З ним дуже легко працювати. Ми розуміємо один одного досить легко та швидко і не витрачаємо час на з’ясування якихось непорозумінь. Окрім цього, Діма, як професіонал, дає мені дуже корисні поради, сприяє моєму всебічному розвитку.

Денис і Женя - наша ритм-секція. До речі, вони українці за походженням. Вони теж чудові люди: легкі у спілкуванні, вони все розуміють, вони старанні та, що найважливіше, не байдужі до нашої спільної справи.

Основна сила нашого колективу в тому, що ми всі перфекціоністи. Крім того – ми гурт! Справжній музичний гурт у найкращих традиціях!:)

Зі світових мега-зірок я, напевно, ні з ким не відмовилась би заспівати дуетом. Адже це, в будь-якому випадку - колосальний досвід. А з тих, хто по-ближче, я б, наприклад, хотіла спробувати заспівати з Демуром. Адже, крім того, що він приголомшливо грає на клавішних, на гітарі, робить запаморочливі аранжування, він іще й пише прекрасні романтичні пісні.. Можливо, одну з його пісень ми таки зіграємо в Києві. Шкода, що співати Демур поки що не поспішає, хіба що на беках. Все чогось вичікує.

Сучасна мас-культура… Я не маю нічого проти, оскільки вважаю, що, якщо ти не скуштуєш поганого шоколаду, то ніколи не цінуватимеш гарний.

Себе я б охарактеризувала так – романтична, загадкова, суперечлива.

Ми побачимося 6 грудня в Бочці на Театральній тому що:

• InWhite приїздить до Києва не часто;
• ми на диво мелодійні й музичні;
• InWhite відіграє повноцінну півторигодинну програму, в якій можна буде почути також і нові пісні;
• зараз ми на тій фазі творчості, коли можемо творити на сцені що завгодно, щось таке, чого самі від себе не очікуємо – виходить ціле дійство, насичене музикою, емоціями та гарним настроєм;
• і, нарешті, ми просто шалено чарівні й нас не можна не любити!